Фото зроблене випадково на окраїні міста
Вірші
27 января 2011 3:16, amaksimchuk:
«Роставатся жалко знаю и на век обещаю, незабаду никогда эти теплые года.»
«Может это сон но верю я в любовь, может это и мечта но я люблю тебя.»
«Спасибо не успел сказать, не успел поцеловать, но точно догоню и ночью я к тебе приду.»
«Прости меня, моя звезда, хочу сказать люблю тебя, пускай приснится сладкий сон, где будим вместе мы, вдвоем.»
«Скучаю видно я сейчас, хоть только что мы говорили,наверно немогу без вас, и есть, и спать, и даже жить без вас.»
«Позволь три слова мне сказать, что из нутри идут, от сердца, и лиш на миг я пожелал тебя поцеловать, что б знала ты как бётся мое сердце.»
Вірші
27 января 2011 3:15, amaksimchuk:
«И вечность буду ждать, и незабуду, твои уста, глаза инежность взгляда, пылать огнем внутрименя вечно будут.»
«Скучаю безумно потебе, ночью ели засыпаю, мысли лиш о том,как тебя нехватает.»
«Как же я мечтаю отебе, и днем и ночью снишся, пускай твояулыбка на лице, мне приснится.»
«Как жаль что мы невместе, как жаль не навсегда и текстэтой песни звучит на все года.»
«Как же я хочу обнять,нежно в губы целовать, тебя одну на целомсвете я захотел желать.»
«Улыбка на лице ирумянець на щике, глаза звезды и губыот воды, все это ты — прекрасное чудокрасоты.»
«Как в сказке принцемя приду, цветок подарю и нежно обниму,пол света подарю и никогда не отниму.»
«Хотелось времяповернуть, хотелось измениться, и чтонибудь в груди замкнуть, и ближе к сердцуповернуть, и как всегда остатся тут…»
«Я знаю как ты далеко,но без тебя мне не легко, ну как же я хочус тобою быть, тепло и щастя подарить.»
Вірш написаний для однієї знайомої…
27 января 2011 3:13, amaksimchuk:
Нехай щастить тобі у всьомі,
чарівній казкі колисковій,
що називається життя,
і шлях крізь трудноші далекі,
засяє як вогонь у небі,
нехай всі біля тебе,
відчують ніжність і тепло,
і навіть я, такий далеки,
відчую ласку ту єдину,
що називається любов.
Невідомий
27 января 2011 2:59, amaksimchuk:
Цікаво, коли зустрічаєш цікаву людину вона починає тобі подобатись, ти закохуєшся і тут починається найцікавіші моменти твого життя. Тобі здається, що все прекрасно і ніщо не заважає доки щось мале, незначне, змінює все, все що стало тобі дорогим. А буває інакше, весь цей процес відбувається настільки повільно, що і не замічаєш як прийде той час, коли скажеш сам собі, який ти невдаха, що дозволив цьому статися. Не знаю як ви, а я відчуваю себе не покинутим і навіть не засмученим чи вважаю себе дурнем, а лише зайвим. Думки лізуть в голову, себе повністю не контролюєш і розум здавалось такий далекий від серця стає одним цілим. Всю вину спиратимеш на неї але потім себе звинуватиш, почнеш шукати відповіді яких просто немає, не існує і ніколи не існуватиме, адже почуття…. Їх не побачиш і не почуєш, не доторкнешся і не відчуєш на запах. Знаєш вони є, просто існують в кожного із нас і в кожного різні і в той же час схожі.
Прожити двадцять років і дійти до такого, чесно навіть і не думав. Чомусь лише в цей момент, стало боляче і хочеться плакати. Плюю на все і байдуже, що скажуть, готовий в будь-який момент спалахнути. Все змішується, переповнюють емоції яких стараєшся стримувати аби ніхто не замітив і лишили в спокою. Хочеться кричати, битися головою об стінку і зробити щось про що потім пожалкуєш, але це немає значення. І хочеться розповісти все але навіщо комусь я, навіщо? Рідні, друзі і всі знайомі навіть не знають мене, а якщо і знають то не розуміють.
Жити складно і всі це знають та кохати ще складніше. Як хочеться вірити, що це казка у якої буде щасливий кінець та поки що лишається надіятися і вірити, що колись і я зможу отримати те про що мрію.